Відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2007 р. №431 "Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років", День пам'яті жертв політичних репресій відзначається в Україні щороку у третю неділю травня.

Українськими закладами проводяться комеморативні заходи з метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років на підтримку ініціативи громадськості.

 Політичний терор проти власного народу більшовики розпочали  з моменту захоплення ними влади. Метою більшовицького терору було масове винищення людей за ознаками їх належності до владних структур поваленого експлуататорського ладу чи реакційних суспільних станів. В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій В.Ленін вбачав головного носія буржуазного націоналізму. Але, згодом під жорна репресій потрапили представники органів влади, внутрішніх справ, радянської інтелігенції, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню.

"Великий терор" вдарив по так званим "розкуркуленим", кому дивом вдалося уникнути репресій на початку 1930-х рр. 1 серпня 1937 року  розпочалася чітко спланована і організована операція. Органи внутрішніх справ перебрали на себе право позасудової  діяльності.  Райвідділи і міськвідділи НКВС за заздалегідь складеними списками заарештували тисячі людей, а "трійки" заочно виносили їм вироки про розстріл чи довготермінові строки ув’язнення. Тим самим було нанесено черговий нищівний удар  по селянству – носію і хранителю самобутньої української культури, мови, звичаїв. Понад 2 мільйони 800 тисяч чоловік стали жертвами розкуркулення й депортацій з України, що тривали протягом 1935-1951 рр. 

 

За даними Служби безпеки України, у 1936 р. в Україні було заарештовано 15 717 осіб, 159 573 – в 1937 р., 106 096 – в 1938 р, 11 744 особи – в 1939 р. Тільки за 1937 р. було розстріляно 16,5 тисяч чоловік. Більшість репресованих були українцями, але жертвами терору в Україні були також росіяни, поляки, німці, євреї та представники інших національностей. За соціальним складом найбільше було репресовано селян – 71 тисяча 452 особи (44,8 % від загальної кількості заарештованих), на другому місці інтелігенція і службовці – 68 тисяч 87 осіб (42,7 %). Робітників репресовано 2 тисячі 519 осіб (1,6 %), військовослужбовців – 1 тисяча 873 особи (1,2 %), співробітників НКВС УРСР – 237 осіб (0,1 %). З них членів і кандидатів КП(б)У – 6 518 (4,1 % від кількості репресованих).  

Особливих гонінь зазнавали поляки, німці, євреї, в яких влада вбачала потенційних шпигунів, пособників буржуазних урядів на етнічній батьківщині переселенців. Поляків, які становили 1,5% населення України, серед репресованих було майже 19%, німців при  загальній чисельності 1,4% в числі репресованих -  понад 10%.  Репресії чинились також по румунській, іранській, естонській, харбінській, болгарській, грецькій лініях тощо.

Масові репресії проти „інакомислячих” громадян СРСР тривали до розпаду імперії. Після Хрущовської відлиги масові розстріли в’язнів сумління припинили. З 1947 до 1950 р. була навіть відмінена смертна кара. Але залишалися катування у в’язницях, психлікарнях, таборах особливого режиму, каторжні роботи, видворення за межі країни.

Великий терор характеризують гігантські масштаби репресій, фальсифікації звинувачень, безпрецедентна плановість, його надзвичайно закритий характер, непередбачуваність загрози арешту, загальний страх, кругова порука, цинізм, офіційна пропагандистська брехня, і як наслідок – девальвація цінності людського життя і свободи, роз’єднання суспільства, відмова від вільного мислення.

Голодомор, ГУЛАГ, Великий терор – це такі ж символи ХХ століття, як Освенцім та Хіросіма. Пам’ять про ці віхи історії має бути для нас пересторогою у розбудові незалежної України.

Україна закликає об’єднати зусилля для вшанування пам’яті жертв репресій, відкриття архівів і достеменного з’ясування масштабу вчинених злочинів, визнання свідомого характеру нищення наших націй, проголошення чіткої політичної оцінки засудження винуватців терору і гарантування належної підтримки жертвам репресій, які дожили до нашого часу.

 

19 травня 2013 року