Президент України Віктор Янукович висловив співчуття у зв’язку зі смертю відомого політичного і громадського діяча Миколи Плав’юка.

«Глибоко сумую з приводу тяжкої втрати для України – смерті Миколи Плав’юка, відомого політичного і громадського діяча, останнього Президента Української Народної Республіки в еміграції. Вічна йому пам’ять», - йдеться у співчутті Глави держави.

Плав'юк Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мико́ла Васи́льович Плав'ю́к (*5 червня 1925 — †10 березня 2012) — український політичний і громадський діяч, останній Президент УНР в екзилі (1989—1992), Голова ОУН з 1979 до 2012 року, Голова Правління Фундації ім. Ольжича, співорганізатор та віце-президент СКВУ, визначний публіцист, блискучий оратор і полеміст, на рахунку якого багатий документальний доробок.

Народився в селянській родині у с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині, що тоді входила до складу Польщі (нині — Івано-Франківська область). Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах.

З 1941 р. — у лавах юнацтва ОУН.

У 1943 р. закінчив Снятинську державну торговельну школу.

З 1944 р. — за кордоном (опинився в Австрії та Німеччині).

За дорученням Організації в березні 1945 р. став у ряди Другої дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав М. Плав'юка в Західній Чехії, де дивізія потрапила до американців.

У 1946 р. закінчив українську гімназію в Мюнхені.

З 1948 р. — член «Пласту». З 1949 р. — член студентського ідеологічного товариства національного солідаризму «Зарево».

У 1949 р. закінчив Мюнхенський університет, отримавши кваліфікацію економіста.

1950 р. прибув до Канади.

У 1954 р. закінчив Університет Конкордія в Монреалі.

1956 р. на з'їзді Українського національного об'єднання Канади М. Плав'юка обрано заступником Голови Президії УНО, а 1959 р. — Головою цього товариства.

Висунув ідею створення громадського об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО).

У 1964 р. на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання.

У 1964 — 1979 рр. — член ПУН.

У 1967 р., на першому СКВУ, обраний генеральним секретарем цієї організації. У 1973 р., на другому Світовому конгресі, обраний його першим віце-президентом.

У 1978 р., на третьому з'їзді, став президентом СКВУ.

Після смерті О. Штуля-Ждановича в 1977 р., коли ОУН очолив Д. Квітковський, обійняв посаду заступника Голови ПУН.

У 1979, 1983, 1988, 1993, 1994, 1997, 2000, 2003, 2006 і 2010 рр., відповідно, на ІХ, Х, ХІ, ХІІ, ХІІІ, ХІV, ХV, ХVІ, ХVІІ і ХVІIІ ВЗУН обирався Головою ПУН.

У 1989 р. на сесії УНРади був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а невдовзі, після смерті Миколи Лівицького, перебрав на себе повноваження президента УНР. Під час урочистого засідання Верховної Ради України в Києві Президент УНР Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центра УНР Президентові України Леонідові Кравчуку із взаємоузгодженим твердженням, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року є правонаступницею Української Народної Республіки.

18 травня 1993 року Указом Президента України Л. М. Кравчука, враховуючи визначні заслуги перед Українською державою, громадянина Канади Плав'юка Миколу Васильовича було прийнято до громадянства України.[1]

Член підпільного Пласту в Україні, відтак пластував у Західній Німеччині та Канаді. Крайовий Комендант УПЮ Канади, заступник Голови ГПБ і Головний Булавний УПС. належав до куреня Лісові Чорти.

Помер 10 березня 2012 року, в місті Бурлінгтон (Канада).